Прогулянка старим Києвом.

Ось і настала середина  літа. Жовтими  барвами буяють  хліби, яскравим цвітом  квітнуть  луки, наливаються соками овочі та фрукти.  Краса навкруги, природа в повному розквіті.  В цей період людський організм  прагне відпочинку,  потребує відновлення сил. Багато людей вирушають в мандрівки,  щоб погрітися на сонечку  та відновити  рівновагу душевну.  Відпочинок улітку є  важливим для людини.  Люди відпочивають по-різному:  хтось ніжиться на сонці , а хтось любить активний відпочинок, адже  добре десь поїхати , щось побачити,  набратися нових вражень, щоб потім з новими силами  приступити до праці.

 Я особисто люблю  активний відпочинок і тому  була дуже рада коли мені трапилася нагода відвідати Київ – столицю нашої держави. 

Київ красивий в різні пори року.  Цікаво було прогулятися  старовинними затишними  вуличками столиці, розглянути його архітектуру, перекинутися словом з його привітними людьми.

Хресна хода у Києві. Мої враження.

 Щороку в День святого Володимира християни України святкують річницю хрещення Київської Русі - України.  Цього року в Києві відбулися ювілейні святкування. Яскравим  моментом святкувань стала хресна хода. 

  Величезне море людей зібрала ця подія . Тут можна було зустріти людей з усієї України, які прибули на спільну молитву.   Це  величезний натовп,  в якому  можна було побачити  священиків із своїми прихожанами, військових капеланів, монахів. Було  багато  молоді, зрілих  людей та  представників старшого покоління.  Людське море, здавалося,  не мало  ні кінця,  ні краю.  Всі вони були святково одягнені, багато хто  прибув  вишиванках, на головах  у багатьох жінок  рясніли  віночки, деякі  йшли  обгорнувшись   синьо-жовтими  полотнищами.  У багатьох  в  руках трепотіли  державні прапори. Відчувався дух українського народу, це  і був сам український народ, у такому прояві який він сьогодні є. Я побачила нашу Україну  у мініатюрі. Ми всі різні, але ми всі український народ.

Заглина – місце сили. Поїздка до цілющого джерела.

Мiсць явлень Дiви Марiї у світі є багато.  Ми знаємо  про хорватське Меджугор’є, португальську  Фатиму  та славнозвiсний французький Люрд.  Паломники з усього світу вирушають туди з надiєю у серці, i кожен прохає про своє — зцiлення недуги, щасливе подружнє життя, народження дитини... У  нас на Українi  також є місця сили.

 Саме там за переказами  являлася Богородиця, про них  знають і відвідують — це  Зарваниця чи Почаїв. На жаль, далеко не кожен українець знає про Заглину — присiлок села Монастирок на Львiвщинi, де у XVII столiттi людям явилась Матiр Христа. Минуло вже понад триста рокiв, а свята аура й неземна енергетика тут добре вiдчуваються i сьогоднi.

 Це одне з тих місць на Землі, де з’являлася Богородиця.  Місце явлення  знаходиться на Розточчі, у широколистому лісі, (напрямок Рава- Руська), саме  там з під землі  б’є цілюще джерело.   За переказами Діву Марію побачила дівчинка - пастушка,  тому джерело названо в  її честь  – Маруся. Вода  з джерела  славиться незвичайними властивостями: температура у всі сезони стабільна - +2 º С.   Воду із джерела люди п'ють набирають у посудини. Тут також розташований   басейн-купіль  в середині якого, у воді,   споруджено  хрест.  Прочани стараються обійти по джерельній воді  навколо  хреста  дванадцять разів.  

Вода   справді особлива,  вона м'яка,  завжди  досить холодна.  Одна дивина, люди, які приходять щоб  оновити душу та тіло, не відчувають того холоду.  Спочатку ноги викручує холод, а вже  потім приходить якась теплота.  З басейну фактично виходити не хочеться. За переказами дуже багато людей зцілюються від недуг.  На місці явлення встановлено статую  Діви, яка пильним і спокійним поглядом вдивляється  в очі кожної людини. У руках Матері Божої – пояс. На Монашій горі   побудована капличка в якій відправляється служба Божа, там всі бажаючі можуть помолитися та попросити заступництва у Матінки Божої. Навколо цього святого місця зроблено Хресну дорогу.  Земля Заглини свята та намолена, адже колись на цій території був монастир. Тому на цьому святому місці планують спорудити новий монастир .

Випала  і мені нагода побувати у Заглині.  Дорога була нелегкою, дощові хмари на небі посіяли сумнів чи буде погода сприяти мандрівці. Однак коли ми під’їхали у Заглину, то небо роз’яснилося, стало світити сонце.

Ми провели у Заглині  кілька годин. Відбули службу у капличці, нас помирували монахи.  Ми дихали свіжим повітрям, оглянули навколишні краєвиди. Побачили   Хресну  дорогу та  печеру у якій, мабуть, колись,  молилися  монахи та купили проскурки.   Заходили у джерело з холодною водою знову та знову, а також набрали  цілющої водички у пластикові пляшки,  щоб привести  її в рідні оселі.

У шелесті травички, у кожній крапельці водички заглинської  землі відчувалася її святість. Це відчуття  ми повезли із собою і воно ще довго залишалося з нами.  А молитва, промовлена у Заглині, залишилася у наших душах, як розмова з Дівою Марією!

Прогулянка Новорічним Львовом.

Відверто кажучи, кожному з нас на передодні Нового року хочеться чогось незвичайного, чарівного незабутнього. Новорічний час  дарує нам відчуття казки , бажання новорічних пригод.  Ось і ми, перебуваючи й такому чудовому передчутті свята,  вирушили в подорож у Львів, адже саме там,   можемо поринути в  новорічну атмосферу .

Ми пройшлися романтичними  вуличками  Львова,  який,  зустрів нас  неперевершеною архітектурою,  скульптурою.  Кожен будинок , біля якого ми проходили , здалося, вартував нашої уваги.  Ми прогулялися   центральним проспектом Львова -  проспектом Свободи з пам’ятником Т. Шевченку та Оперним театром – архітектурною перлиною міста, одним з найгарніших театрів Європи.  Оглянули та сфотографувалися біля головної ялинки  столиці Західної України. Ми побували на   новорічному ярмарку,  де придбавши  сувенірчики для друзів, вирушили на площу Ринок – центр старовинного Львова.  Тут ми оглянули вертеп , що розташований біля міської ратуші і відвідали «Копальню кави» та «Майстерню шоколаду».   Ми побували  в  аптеці - музеї  «Під чорним орлом» та  спустилися  в її підземелля.  Це єдина  в Україні та Європі  діюча аптека-музей, де зберігся аптечний старовинний посуд, рецептурні журнали,  

Пізніше всі бажаючі мали можливість покататися на ковзанах  на ковзанці, що розташована на площі Ринок.  Новорічно – різдвяна музика, лід,  веселий настрій дітей робив атмосферу надзвичайною.

Насамкінець,  ми відвідали Львівський Національний академічний український   драматичний театр ім. Заньковецької  та переглянули виставу «Сватання на Гончарівці», яка додала нам ще купу позитивних вражень.  

Львів - чарівне місто, яке манить до себе знову і знову. Він гарний у всі пори року, в будь-яку погоду.  Львів дивує - майстерні шоколаду,  цукерні, кав'ярні на будь- який смак. І разом з тим - вузенькі затишні вулички і атмосфера старого, давнього міста не залишає нас.

Вже настала  ніч. Ми ще раз здалеку оглянули  ошатно вбрану ялинку,  до нас усміхалися  казково, яскравим світлом,  ковані    львівські  вуличні ліхтарі. Було приємно та казково.   Нас чекала дорога додому. Кожен з нас був радий, що  потрапив в цю  новорічну казку  старовинного Львова.  Маю надію, що поїздка запам’ятається на довго,  можливо на все життя!

«На гончарному крузі». Про семінар-практикум вчителів географії.

Виховання любові до рідної землі є надзвичайно  важливим  у формуванні  світогляду сучасної  молодої людини. Вивчення  рідного краю,  його природи, звичаїв і традицій місцевого населення відіграє важливу роль у викладанні географії. Нас оточує  багато цікавого і незвичайного,  про яке молодь  не завжди  знає.  Завдання вчителя – довести ці знання до учнів та показати їм рідний край в усій його красі,  навчити відповідно поводитися у природі. Школярі повинні  пам’ятати, що природа не вічна, її необхідно берегти і для себе,  і  для нащадків. Ще три століття тому Григорій Сковорода заповідав "Пізнай себе, пізнай свій рід, свій нарід, свою землю, - і ти побачиш свій шлях у майбутнє".

26 жовтня  відбувся проблемний семінар – практикум   вчителів географії Сокальського району, темою якого був краєзнавчий підхід у роботі вчителя географії.   Він зібрав вчителів, які цікавляться краєзнавчою роботою.

Учасники семінару  здійснили мандрівку по  НПП "Північне Поділля". Маршрут проліг   територією Золочівського району.
Перетнувши Мале Полісся, ми потрапили на північний захід Подільської височини,  на масив  Вороняки. Першою зупинкою нашої подорожі  стала, оспівана Шашкевичем  Біла  гора, яку ще в народі називають Лисою або Маркіяновою. На вершині гори встановлений металевий хрест, що височіє над навколишньою місцевістю.  Екскурсоводи розповіли нам  про історичне минуле цього цікавого  об’єкта.   Цікаво було почути про природні особливості цієї гори, саме тут збереглася лучно-степова рослинність. Ми дізналися  про  місцевий ендемік – відкасник татарниколистий, рослину, яку можна зустріти лише на Волино- Поділлі.

Наступною  зупинкою була Свята гора. У цьому місці, за переказами, об’явилася Діва Марія. І сьогодні тут б’є джерело, над яким споруджено криничку. На вершині гори  ми мали можливість відвідати  чоловічий монастир.  На території якого розташувалися два храми: церкву  Святого Онуфрія  (привезену  з Самбірського району)  та  церкву Положення Ризи Пресвятої Богородиці.

Помолившись у храмах, оглянувши територію,  помилувавшись  жовто – червоною  позолотою  величних  кленів та  реліктових  буків,  учасники  семінару  рушили в дальшу подорож по Північному Поділлі.

Ми побували в  Гавареччині – мистецькому селі, що розташувалося в глибині лісів між неприступними Олеським та Золочівським  замками.   На околиці села ми побачили криницю, глибина якої  понад  50 метрів.  Особливістю є те, що   воду  з криниці  витягають при допомозі  велетенського колеса та  двох відер.  Поряд розташоване історичне місце - криївка-музей, в якій  збережено побут повстанців.

На завершення, ми відвідали майстер-клас з  виготовлення  гончарних  виробів  та придбали гаварецьку кераміку.  Особисто я  поповнила свою колекцію горнятком з чорнодимленої кераміки, на згадку про цей  затишний і таємничий край.

Мандрівка була надзвичайно насиченою та пізнавальною. Нас зустріли майже гірські пейзажі, чисте повітря, водичка із Святої гори, цікаві розповіді екскурсоводів з НПП «Північне Поділля», музеї, святині, а також майстер-клас з виготовлення  керамічних виробів.

Про нашу поїздку       - на сайті  НПП «Північне Поділля»

Мандрівка волинським краєм (Берестечко - Дубно - Тараканів форт)

Восени  ночі стають довшим, дні – коротшими. Невдовзі настане зима і тому, мабуть, хочеться використати останню  можливість здійснити мандрівку рідним краєм.

Взагалі, коли ми вирішуємо в мандрівку, то маємо надію, що погода буде  сприятлива.  Однак це не завжди так! Ось цього разу погода нас трішки підвела.

Однак всівшись у зручні крісла нашого тепленького та затишного «Еталона», ми вирушили в мандрівку на Полісся, а саме на Рівненщину.  Ми вирішили відвідати  місце Берестецької битви, побувати в стінах замку у місті Дубно та ознайомитися з Тараканівським  фортом.

Рівненщина зустріла нас похмурою погодою, яка пізніше перейшла у дощову.  Ми побували у заповіднику «Поле Берестецької битви», що у селі Пляшева, саме тут полягло десятки тисяч українських козаків та селян.  Ми побували в  музеї , де екскурсовод розповів про подвиг наших простих українських селян – козаків, про бій, про патріотизм нашого народу (цікава аналогія з сучасністю). Пройшли підземним переходом від   церкви  Святого Михайла (є переказ, що саме тут молився перед битвою Богдан Хмельницький)  до собору Свято-Георгіївського чоловічого монастиря, що побудований у стилі українського бароко,  оглянули козацьку усипальницю.

Наступною зупинкою нашої подорожі став замок, у місті Дубно, - надзвичайно цікава будівля, у вигляді фортеці, що оточена глибоким ровом. Замок  побудований над річкою Іквою. Тут розташувалися два палаци князів литовських, а саме Острозьких та Любомирських.  Ми прогулялися подвір’ям замку, відвідали музеї,  їх експозиції, піднялися на  бастіон замку, оглянули сторожову  вежу «Беатка».  Діти також побували у «Кімнаті кривих дзеркал». Було надзвичайно цікаво, але шкода, що нам не вдалося взяти екскурсовода. Екскурсія в нас вийшла оглядова.

Випивши кави, чаю, придбавши  сувенірники,  ми вирушили у село Тараканів, що знаходиться 10- 15 кілометрів від Дубно, щоб ознайомитися з фортом, військовою спорудою – зразком військово-інженерного мистецтва. Форт сьогодні у занедбаному стані.  Час руйнує його, а також руйнує ставлення до нього. Ми побачили досить міцні стіни форту, які майже всюди обросли мохом та травою, де хазяйнує лише природа. Тут були  розташовані каземати, а також  житлові, складські, господарчі приміщення. Ми побачили залишки гарнізонної  фортової церкви, які наскрізь просякнуті вологою.   Надзвичайно сильне враження справили підземелля форту, його лабіритами можна легко заблукати навіть з ліхтариком. Але не дивлячись на це він виглядає сильним, потужним, романтичним, оповитим таємницями та легендами. Дуже цікавою була розповідь екскурсовода.

Сфотографувавшись на пам'ять,  ми вирушили додому  магістраллю Київ – Чоп.

Підсумок мандрівки. Проїхали незнайомими  містами та селами  Львівської, Волинської та Рівненської. Перетнувши Поліську низовину,  Волинську височину, Мале Полісся,  ми повернулися на рідні терени. Враження від поїздки, маю надію, залишуться у кожного з нас.

Туристичними стежками. Про День туризму у Савчинській школі.

Вже доброю  традицією у нашій  школі є відзначення Дня туризму, а   проводимо ми це свято у формі  туристичного фестивалю в якому беруть участь учні старших класів.   

 Мета цього свята – активна пропаганда туризму,  здорового способу життя,  виховання любові   та дбайливого ставлення до природи рідного краю. 

Туристи – найщасливіші люди, адже  вони чують мелодію сосни, їм знайомий  голос вогнища, біля якого живе  дзвінка юність. Вони вимірюють життя кілометрами. От і ми, як справжні мандрівники - туристи, вже традиційно,  вирушили у   шмітківський  ліс для проведення фестивалю.

 Участь у  якому взяли учні 5- 11 класів разом із своїми старшими наставниками.   Пройшовши пішки значну відстань, юні туристи отаборилися на узліссі.   Розпаливши  вогнище -  почали готувати страви. Кожний клас мав можливість  приготувати те, що їм найбільш смакує: варили юшку, пекли картоплю та сосиски ...

  Свято розпочалося з туристичного вітання, яке підготували  учні 10 класу, а шкільний ансамбль "Едельвейс" виконав туристичні пісні. 

 Пізніше були проведені різноманітні туристичні конкурси.  Діти вчилися  користуватися компасом, шукали азимут, розвивали окомір (гра "Крокомір"), співали туристичних пісень, розгадували туристичні загадки. А ще  на швидкість розпалювали вогнище та як справжні грибники  збирали ... шишки, адже  в лісі  сухо - грибів не має.  Цікаво та азартно  було   під час гри "Купини". 

Час промайнув  швидко,   настала пора повертатися з походу.  Учні акуратно погасили свої вогнища, прибрали територію та з хорошим настроєм та новими  враженнями  повернулися до своїх домівок.

Хто ж такий турист ?  Це людина яка любить подорожувати, відкривати нові далі. Це людина,  яка понад усе любить свій рідний край, свою землю. Людина, яка  надає  перевагу шатру неба, туристичному вогнищу, адже  біля нього співаються  найкращі пісні, біля нього  зароджується найміцніша  та справжня дружба.
Маю надію, що наші діти будуть справжніми туристами. 

Доброю згадкою про туристичний фестиваль  буде цей альбом. 

Відпочинок у Карпатах. Поїздка на Буковель

Закінчився ще один навчальний рік. Прийшли довгоочікувані   канікули. Вони є важливими як для учнів так і для вчителів. Тому що настав  час, коли людина повинна відновити свої  сили для подальшої праці та навчання. Добре влітку  поніжитися на сонечку, рано - вранці нікуди не поспішати, посидіти на лавочці та послухати спів пташок, ввечері полюбуватися заходом сонця, не переживати за конспекти, не думати про контрольні тести…   Літо також  кличе нас до праці –   добре попрацювати у квітнику , на городі, виростити врожай  овочів та фруктів.  Одночас літо кличе нас і в мандри.  

Я особисто люблю мандрувати, особливо мене манять подорожі у наші рідні Карпати. Ось і цього року мені випала можливість побувати на Буковелі, який зустрів нас сонячною погодою. 

Відпочинок у Карпатах може бути по-справжньому прекрасний влітку.  Тутешні пейзажі відрізняються надзвичайною красою: гірські схили вкриті густими, зеленими лісами, розфарбованими полонинами,  чисте повітря, стрімкі  гірські потічки  діють на людину розслаблююче. Кришталева вода, чисте повітря, віковий карпатський ліс охороняють  наш спокій та відновлюють сили.

Місце розташування відомого українського курорту біля села Поляниця надзвичайно мальовниче.  Тут є можливість відпочити влітку.  Ми піднімалися на гору Буковель з якої видно гори Говерлу та Петрос, з’їли сніданок у корчмі  «Фільварок», погодували форель у місцевому ставку, правда форель цього року уже майже виловили  та відвідали місцевий базарчик із сувенірами. Цікаво було погуляти самим містечком,  розглянути місцеві будиночки. Нас вразила споруда у вигляді гриба  - це «Грибова хата», яка  виділяється серед  інших своєю автентичністю.   Сам будинок виконано в стилі іспанського архітектора Гауді,  тут немає жодних прямих ліній та кутів. Цікаво, колоритно. Біля «Грибової хати» можна відвідати музей футболу та музей самогону.

Під час поїздки ми милувалися водоспадами, виглядом на гору Хом’як, красивими пейзажами,  проїжджали повз  гори, річки та невеличкі гірські села.  Цікаво та пізнавально поблукати місцевими  базарчиками, на яких  можна придбати   вишиванки, вироби  гончарів, вироби по дереву та інше.

Під час поїздки ми побували на двох водоспадах, а саме  на водоспаді «Пробій», що у Яремчі та «Гук», що біля села Микуличин.  Побували на справжньому канатному мості, поблукали місцевими полонинами, відвідали   перевернуту хату, що розташована при в’їзді у Поляницю

Зупинилися та відпочивали в «Легенді Карпат», що у Поляниці.

Хресна дорога у шмітківському лісі.

У кожної людини в житті настає той момент, коли вона задумується над своїм життям, аналізує  свої вчинки. Приходить той час, коли людина прощає своїм кривдникам. Це час усвідомлення самого себе, свого місця на цій землі.  Тому час від часу є потреба прийти  у ті місця, де відпочиває наше  тіло та душа.  Таким місцем  для мене  є  село Шмітків (Гута), звідти з рештою  бере початок мій рід. 

Дуже добре, що в саме тут   діє  Хресна дорога, яку  створили та облаштували  місцеві  мешканці.  

 Уже не перший рік, у  першу  неділю місяця, незважаючи на погодні умови, сотні людей  відбувають цю Хресну дорогу.  Маршрут  якої  починається  біля   церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що у селі Шмітків  та проходить  околицями села  по досить горбистій місцевості. Закінчується ж  Хресна дорога  - на подвір’ї  церкви.

Цього місяця, 5 червня,  збіглося дві події, одна з них  має  відношення до історії наших сіл, а саме:  70 років  тому  у криївці біля села Шмітків  загинули воїни  УПА  та власне проведення  самої  Хресної дороги.

Погода  була прекрасною, світило тепле літнє сонечко та повівав свіжий  вітерець.  Біля церкви зібралося багато людей, які прийшли в цей день відбути Хресну дорогу.  Було приємно, затишно та легко пересуватися від стації до стації луками та лісом, вдихаючи аромати  духмяного   сіна  та  літніх трав, особливо чебрецю, милуватися навколишнім краєвидом, а краєвид тут надзвичайно красивий. 

Ми зупинилися біля криївки, де знайшли свою смерть 12 мужніх воїнів УПА, які  полягли за волю України та були похоронені у селі Варяж.   Біля криївки священики відправили панахиду та хвилиною мовчання вшанували пам'ять  загиблих  героїв.

Відчувався сум у серцях людей, коли   у виступах  було проведено  аналогію зі сучасністю, адже і сьогодні ллється молода кров.   Учні нашої школи  та молодь села долучилися до  цього дійства.  Прочитавши  вірші про повстанців, заспівавши  повстанських пісень,  процесія рушила  далі  по визначеному маршруту. 

Увечері за горнятком  кави  я ще раз пригадала події цього непересічного дня. На душі -  сум та  спокій.  Таке враження, що це місце, яке ще поки що молоде, але вже   намолене (Хресна дорога проводиться лише чотири роки),   дуже позитивно впливає на душу людини. Я думаю, що ще не один раз побуваю  в цьому чудовому місці та  відпочину  від  щоденних турбот. 

Мандрівка "Золотою підковою Львівщини" і не тільки ...

Прийшла весна, розквітли буйним цвітом дерева, природа одягла своє найкраще убрання та стала нарядною, святковою. В усіх людей  хороший, веселий настрій, який спонукає до мандрів.

Ось і ми, 16 квітня,  вирушили в мандрівку рідним краєм, вирішивши  відвідати  стародавні замки Львівщини, тобто здійснити поїздку маршрутом  по так званій «Золотій підкові Львівщини». Однак в останній момент ми  дещо змінили  наші плани, таким чином наша мандрівка стала ще більш насиченою та цікавою.

Маршрут:

-       Жовківський замок  (оглядово);

-       Троїцька церква (увійшла 2013 році у Список Всесвітової культурної  спадщини ЮНЕСКО)  (оглядово);

-       Золочівський замок  (екскурсія);

-       Підгорецький монастир  (оглядово);

-       Підгорецький палац (екскурсія);

-       Олеський замок (екскурсія).

Марштрут нашої подорожі

Жовква нас зустріла  рано вранці. Ми побували у центрі міста, на Вічевій  площі, розглянули  замок, міську ратушу, послухали бій курантів, що  супроводжувався звуками сурми.  Пізніше зупинилися біля церкви святої Трійці, що занесена до Списку Всесвітової  культурної  спадщини ЮНЕСКО, розглянули її чудовий п'ятиярусний  іконостас, помолилися та рушили дальше в дорогу.

Минуло трохи часу і нас гостинно зустріли стародавні замки. Вони немов  рицарі з давнини, що  сплять - відпочивають, чекаючи свого часу, щоб стати на захист рідної землі, Ми були  вражені  їх  величністю та красою, хоча з сумом можна  було побачити, що час працює не на їх користь. 

Під час подорожі ми дізналися про те, що саме 16 квітня виповнилося  90 років від дня народження Бориса Григоровича Возницького,  директора Львівської галереї мистецтв,  який   був ініціатором створення   «Золотої підкови Львівщини». Цей  маршрут  був створений   з метою популяризації замкової спадщини Галичини.

Подарунком  для всіх відвідувачів  у цей день було безкоштовне відвідування замків «Золотої підкови».  

Ми довго блукали залами музеїв, вивчали експонати, з цікавістю відвідали підземелля замків. Учням  цікаво було прослухали легенду про білу пані, що бродить Підгорецьким замком, побувати  у підземеллях Олеського замку, відвідати кімнату туртур. Вони оглянули колодязь  замку у пошуках чогось незвичайного, казкового. 

Дуже цікаво було зупинитися у Підгорецькому монастирі, помилуватися навколишньою природою, напитися води із джерела , що тече на території монастиря. Всіх  вразив іконостас, особливо його скульптури, що є нетрадиційними для наших теренів. Порозмовляіши з настоятелем цієї святої обителі, ми були запрошені на Хресну дорогу. 

Було надзвичайно цікаво. Поїздка тривала близько 12 годин  

Діти радісні, щасливі, задоволені повернулися до своїх домівок. На пам'ять про цю мандрівку в них залишилися сувенірчики, які були придбані  в цих історичних місцях та  водичка з джерела  Підгорецького монастиря.

Поїздка у райський куточок волинського краю

Коли осінь приходить на нашу землю,  день уже дорівнює ночі, а  люди  нашого краю вже зробили осінні роботи, то приходить той час коли душа рветься звідати, щось нове,  доторкнутися до чогось ще незвіданого або навпаки  відвідати те,  що вже давно манить людину.

Такого осіннього ранку діти та вчителі нашої школи зібралися в подорож, вирішили  відвідати волинський край, а саме здійснити поїздку у  Зимненський  Святогірський  монастир.

Було дуже приємно їхати відремонтованою дорогою, по узбіччі якої жовтими барвами до нас нахилилися по-осінньому вбрані дерева.

Поїздка тривала  близько години і ось, вдалині промайнуло Зимне.  Вже здалеку, ми побачили  гору на якій виднілися  куполи та будівлі монастиря - фортеці. Це воістину надзвичайне видовище.  Сьогодні це діючий жіночий православний монастир, він є ровесником Десятинної церкви. Ця місцевість бачила князя Володимира Великого, саме він побудував тут першу церкву та зимову резиденцію, звідси кажуть і пішла назва населеного пункту – Зимне.

Коли ми вийшли з автобуса, то були зачаровані навколишньою красотою. Перед входом в монастир на стовпі ми побачили лелече гніздо -  символ рідного дому. Монастир нас зустрів гостинно, выд нього повіяло душевним спокоєм. Спочатку ми відвідали місцеву їдальню, адже всі проголодалися.  

Випивши  монастирського чаю,  з’ївши  смачну ватрушку ми вийшли на подвір'я святині. І ось настав час для екскурсії, яку провела молоденька монашка.  Вона розповіла нам багато цікавого про  давню історію  монастиря. Перед нами промайнули князь  Володимир та інші фундатори храму, історія розквіту та занепаду монастиря. Ми побували  в  церкві  Успіння Пресвятої Богородиці, де приложилися до чудотворних ікон, в  церкві Святої Трійці, яка була нещодавно відреставрована, нас вразив розпис   церкви, що зроблений фарбам на  яєчних жовтках.

Ми побували в печерному храмі, випили води із чудотворного джерела, а потім милувалися  навколишніми краєвидами,  виглядом на Володимир - Волинський та навколишні села. Поблукавши подвір’ям самого монастиря, нас вразив ландшафтний дизайн. Ми по фотографувалися біля пам’ятника князю Володимиру.

Відвідавши монастир  діти побачили чудотворні ікони, розписи, вразила архітектура будівель монастиря.   

Нарешті, прийшов час повертатися додому.  Дорога додому  була короткою, час пройшов  надзвичайно швидко. Ми всі були дуже раді, що відвідали райський куточок Волині, доторкнулися серцем до його святині. На серці було легко, спокійно,  всі почували  себе трішки щасливішими, віра та благодать зійшла на наші душі. 

Мандрівка у природу. До Дня туризму

Мабуть , в кожну людину вже при народженні закладено природою бажання до мандрів, подорожей, до споглядання нового. Ми любимо перебувати на природі, пізнавати нове та невідоме.

Ось і цього року учні нашої школи зібралися у туристичний похід  околиця сіл Савчин і Гута. Метою нашої мандрівки  були відвідини шмітківського  лісу, який розташований у присілку Шмітків, що входить до складу села Гута. Цю мандрівку здійснили учні 9 класу нашої школи та їх ровесники з Забузької та Поторицької  шкіл разом із своїми наставниками, в тому числі були присутні  вчителі географії цих шкіл.   Усі вони стали учасниками туристичного фестивалю, який був проведений в рамках святкування Дня туризму.
На передодні  фестивалю тривала кропітка праця,  юні  туристи ретельно готувалися,   - все для того щоб відпочинок удався.

Ліс зустрів учасників досить привітно, погода сприяла проведенню  фестивалю, було не надто тепло чи холодно. Усі учасники розтаборились, шукали хмиз та розпалювали  вогнище,  готували куліш – страву козаків та, мабуть,  справжніх туристів.

Звучить гімн України - фестиваль розпочато. Програма фестивалю була досить цікавою. Діти взяли участь у туристичних змагах: розпалювали вогнище, варили куліш, перетягували канат, бажаючі зіграли у волейбол, а ще  мали можливість  пройтися  стежками рідного краю, доторкнутися до його історичного минулого. Було організовано  похід  до криївки, що знаходиться в лісі.  Саме там під час облави  героїчно  загинули патріоти, повстанці. Спільною молитвою всі присутні вшанували пам'ять загиблих патріотів.

 Фестиваль пройшов надзвичайно цікаво, години спілкування проминули як одна мить. Веселі, щасливі, повні нових вражень, наші молоді туристи та їх наставники повернулися у свої домівки.

Всіх туристів вітаю з Днем туризму.

Битої  дороги  вам,  вітру  в  спину,  пісень  повну  торбу, наметів,  що  не  промокають,  щирих  друзів.